Громадянин Сполученого Королівства звернувся до суду в Україні на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Гаазька конвенція), про визнання незаконним утримування його неповнолітньої дитини матір’ю на території України та повернення дитини до місця постійного проживання в Сполучене Королівство.
Українські суди розглядали справу неодноразово. Касаційний цивільний суд своїм останнім рішенням позовні вимоги задовольнив.
Однак мати з дитиною звернулися до Європейського суду з прав людини.
28 січня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення у справі «Satanovska and Rodgers v. Ukraine» (заява № 12354/19) в якому констатував порушення під час розгляду справи Україною своїх зобов’язань за ЄКПЛ. Одним з мотивів такого рішення стало неналежна мотивувація КЦС своєї постанови, не відповідністю судового процесу процесуальним вимогам ст. 8 ЄКПЛ та тим, що заявники зазнали непропорційного втручання у їхнє право на повагу до сімейного життя.
У зв`язку з вищеописаними обставинами мати звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 29 серпня 2018 року.
Велика Палата своєю постановою заяву задовольнила на підставі наступного.
Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 ЄКПЛ).
Держави-учасниці забезпечують те, щоби дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини (ч. 1 ст. 9 ЄКПЛ).
Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судами на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
Відмова у задоволенні позову ґрунтується на приписах Гаазької конвенції, що визначає низку випадків, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини. Отже, за пунктом 2 статті 8 ЄКПЛ втручання у право позивача є таким, що встановлене законом, а останній характеризувався належною якістю і дозволяв позивачеві прогнозувати можливість відмови у поверненні дитини, зокрема через існування серйозного ризику заподіяння шкоди психіці дитини у разі її повернення.
З огляду на встановлені судами першої й апеляційної інстанцій ризики (п. «b» першого абзацу ст. 13 Гаазької конвенції) втручання у право позивача, гарантоване статтею 8 ЄКПЛ, переслідує легітимну мету, а саме захист прав і свобод дитини.
Ключові слова: ВП ВС, Велика Палата, ЄСПЛ, виключні обставини, відмова в поверненні дитини, забезпечення інтересів дитини, повернення дитини батькові-іноземцю.
Write a comment: