ВС/КГЦ: У підсумку відшкодовуються витрати на правничу допомогу, які сплачені стороною тільки адвокату, а не іншим особам, при цьому тільки суд визначає їх реальність та зменшує на власний розсуд (ВС/КГЦ від 13 лютого 2020р. у справі № 910/2170/18)

Фабула судового акту:

Суд першої інстанції стягнув з Київської міської ради 140 000,00 гривень витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. За апеляційною скаргою Київської міської ради суд апеляційної інстанції зменшив суми витрат до 25 000,00 гривень. Але цього Київській міській раді здалося замало. Нею буда подана касаційна скарга, в якій ВС просили зменшити витрати на професійну правничу допомогу до нуля.

Суд касаційної інстанції погодився із тим, що «до нуля» зменшувати незаконно, все ж таки Київська міська рада суд програла, проте погодився із зменшенням судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу до 25 000 гривень та зазначив наступне.

“Справа є нескладна, а витрати завищені“, або…. “враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у зменшеній апеляційним господарським судом сумі.”

При цьому судами ігноруються частини 4, 5, 6, ст. 126 ГПК України, про те що саме відповідач повинен доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, а не суд критично оцінювати розмір таких витрат та зменшувати їх. Слід додати, що Київська міська рада окрім загальних фраз про завищення витрат жодним чином не довела доказами цю заяву.

Хоча заслуговує на увагу той висновок, що відповідно до ст. 126 ГПК України та ст. ст.1, 6 ЗУ «Про адвокатську діяльність» на сторону, що програла справу покладаються лише ті витрати сторони, що виграла, які були сплачені нею лише адвокату, а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

У позивача була усе, що передбачено усім: і договір про надання правової допомоги, і додаткова угода про надання правової допомоги із визначенням суми, і акт виконаних робіт, і платіжне доручення про фактичну оплату суми правової допомоги, і довіреність на представників, тощо. Проте це все не має значення, коли суд вдається до власного аналізу реальності понесення витрат на правничу допомогу, її дійсності та необхідності, розумності її вартості виходячи із конкретних обставин справи і таке інше.

Отже, суб’єктивна думка суду є вирішальною при визначенні розміру відшкодування стороні понесених витрат на професійну правничу допомогу.