У справі № 552/1354/18 позивачі звернулися до Полтавської міської ради з позовом, у якому просили визнати за ними право власності за набувальною давністю по Ѕ частини квартири за ст.344 ЦК. Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру від 26 грудня 1969 року №347, виданого Київською районною радою депутатів м. Полтави було надано право на заселення та реєстрацію в квартирі. У вказаній квартирі вони були зареєстровані та фактично проживали і також утримували вказане майно та відкрито й добросовісно користувались ним.
Посилаючись на те, що вказаний будинок не прийнято до комунальної власності міста, вони позбавлені можливості у встановленому законом порядку приватизувати квартиру, у якій проживають.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 червня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог. Місцевий суд указав, що позивачі не набули права власності на спірне житлове приміщення, натомість, за життя первісного квартиронаймача ОСОБА_7 набули право користування спірною квартирою і це право ніким не оспорюється.
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу позивачів залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 червня. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дослідив докази у справі і надав їм належну оцінку, встановив фактичні обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
КЦС вирішив справу таким чином.
Особа, що добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом 10р., набуває право власності (ч.1 ст.344 ЦК).
Володіння є:
добросовісним – особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність підстав для набуття права власності;
відкритим – особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;
безперервним – не переривалось протягом строку набувальної давності.
Разом з тим, добросовісність свідчить, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, він невідомий або відмовився від права власності, а також майно, придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Оскільки позивачі за життя первісного квартиронаймача, що помер, набули право користування квартирою і це право не оспорюється, а також те, що факт користування майном не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Ключові слова: Володіння майном, Майно, Право власності, Власність, Судова практика, Суд.
Write a comment: