Так у справі № 161/15476/19 позивач просив суд визнати відмову у прийнятті його на посаду майстра виробничого навчання незаконною та зобов’язати укласти з ним трудовий договір, оскільки для працевлаштування на зазначену вакансію його було направлено міським центром зайнятості і він повністю відповідав кваліфікаційним вимогам до посади, та є ветераном праці. Тому відмову ввважав такою, що є незаконною.
З цим, однак, не погодився Однак, КЦС. Суд наголосив, що відповідно ст.22 КЗпП забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.
Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.
Судом також було встановлено, що позивач не відповідав вимогам, які ставилася роботодавцем в частині наявності повної вищої освіти. Отримана ОСОБА_1 освіта у Львівському автомобільно-шляховому технікуму за спеціальністю «будівництво та експлуатація автошляхів» не свідчить про наявність у нього повної вищої технічної освіти, яка була однією з основних вимог при прийнятті на вакантну посаду до відповідача.
Суди правильно виходили з того, що направлення з центру зайнятості не є безумовною підставою прийняття на роботу, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця.
Отже, відмова у працевлаштуванні була обґрунтована, а порушень трудового законодавства встановлено не було.
Ключові слова: Центр зайнятості, Працевлаштування, Судова практика, Трудове право, КЗпП.
Write a comment: