ВС: протокол пред'явлення особи до впізнання за фотознімками є недопустимим доказом, якщо в ньому не вказано за якими саме рисами обличчя свідок буде впізнавати особу

Відповідного висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  Верховного Суду у справі № 306/2629/17  від 24 вересня 2020 року за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2019 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 .

 

За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 185 КК за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 11 лютого 2015 року близько 04:00 з метою незаконного заволодіння чужим майном проник у підвальне приміщення житлового будинку АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 4304 грн.

Крім того, ОСОБА_1 11 лютого 2015 року близько 04:00 з метою незаконного заволодіння чужим майном повторно проник у гаражне приміщення на АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належний потерпілому ОСОБА_3 електрозварювальний апарат «Intertool DT-4020» вартістю 3882,90 грн.

У касаційній скарзі прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

— суд першої інстанції допустив порушення вимог статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК), прийнявши всупереч дослідженим у судовому засіданні доказам незаконне рішення про виправдання ОСОБА_1 , не обґрунтував належним чином свого рішення та не зазначив мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення;

— необґрунтованимиєвисновки суду про те, що хоча факти таємного викрадення майна потерпілих безумовно мали місце, проте їхні показання, як і показання свідків, не доводять вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, а інші докази є недопустимими;

— суд без належної оцінки та відповідного обґрунтування надав перевагу показанням обвинуваченого; неправильно виклав показання свідків; не взяв до уваги та не виклав у вироку показання потерпілого ОСОБА_3 , який впізнав вилучений у ході обшуку в обвинуваченого електрокабель за індивідуальними ознаками (слідами червоної фарби), що було в подальшому встановлено та підтверджено в ході огляду речових доказів;

— суд першої інстанції безпідставно не врахував, що потерпілий ОСОБА_4 , свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у своїх показаннях наголосили, що впізнали на фотознімках ОСОБА_1 не за якимись певними ознаками, а як особу, яка схильна до вчинення злочинів, оскільки вони є мешканцями одного села та знайомі з ним;

— суд першої інстанції всупереч вимогам статей 100, 374 КПК повернув ОСОБА_1 як речові докази шуруповерт і перфоратор, викрадені в ОСОБА_2 , без наведення при цьому будь-яких законних підстав та обґрунтування цього рішення;

— суд апеляційної інстанції допустив порушення статей 370, 374 і 419 КПК, проявив вибірковий та формальний підхід до оцінки доказів без об`єктивного з`ясування всіх обставин кримінального провадження, не надав оцінки всім доводам апеляційної скарги та не мотивував належним чином свого рішення;

— суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження незаконним складом суду, оскільки є сумніви в неупередженості суддів Феєра І.С. і Стана І.В. у зв`язку з постановленням за їх участю ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, якою скасовано попередній вирок щодо ОСОБА_1 у цьому ж кримінальному провадженні, що, на думку прокурора, було підставою для їх самовідводу.

 

Верховний Суд дійшов виснвоку, що суд першої інстанції критично оцінив та визнав недопустимим доказом протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з огляду на те, що потерпілому ОСОБА_2 , свідкам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 для впізнання було надано фотознімки чотирьох осіб чоловічої статі, три фотознімки з яких однакової якості друку, а четвертий фотознімок із зображенням ОСОБА_1 містить дефекти друку у вигляді горизонтальних рисок; фотознімки мають суттєві відмінності за кольором, що у свою чергу ставить під сумнів об`єктивність проведення зазначеної слідчої дії. Крім того, всупереч вимогам статей 228, 231 КПК перед пред`явленням особи для впізнання слідчим не зазначено, за якими саме рисами обличчя потерпілий ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_6 можуть впізнати особу, яка буде пред`явлена їм для впізнання.

Посилання в касаційній скарзі прокурора на те, що потерпілий ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 впізнали на фотознімках ОСОБА_1 не за якимись певними ознаками, а як особу, яка схильна до вчинення злочинів, оскільки вони є мешканцями одного села та знайомі з ним, не доводить належності вказаного доказу — протоколу пред`явленням особи для впізнання, що і було враховано при постановленні вироку.

 

Таким чином, даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення,або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

 

Ключові слова: доказ, фотодоказ, фотографія, допустимість, належність, достатність, доказування, прокуратура, прокурор, касаційна скарга, кримінальне право, кримінальне судочинство, протокол до пред’явлення.

Write a comment:

*

Your email address will not be published.

logo-footer