У постанові Верховного Суду по справі № 460/621/19 вказано, що недоведеність походження деяких складових частин розібраного товару з країн Європейського Союзу не завжди може свідчити про те, що преференційні ставки мита не підлягають застосуванню. Підставою прийняття оскаржуваних індивідуальних актів стали висновки контролюючого органу про те, що позивач фактично не підтвердив, що походження товару є повністю з Європейського Союзу, а тому безпідставно використав передбачені митним законодавством преференції.
Суди з’ясували, що позивач на митну територію України ввіз у розібраному вигляді автоматизовану лінію з розпилювання деревини, придбану за зовнішньо-економічним контрактом. Товар ввозився із визначенням його митної вартості загалом, а не комплектних складових частин. Під час митного оформлення товару надано сертифікат із перевезення (походження) товару форми EUR.1, виданий уповноваженими органами Німеччини. На переконання позивача, цей документ відповідає вимогам ст. 26 Протоколу 1 (щодо визначення концепції «товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва) до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року, він є єдиним документом, що подається митному органу і не видається на частини чи окремі складові, а виключно на всю партію товару.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2019 року № 0001111407 про збільшення грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності 15010100» на суму сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок шість гривень 29 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001121407 від 28 січня 2019 року за платежем «податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів 14070100» на суму тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять гривень 28 коп.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року – без змін.
Роблячи висновки про обґрунтованість позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що частина поставлених ТОВ «Українська лісопереробна компанія» товарів має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, що не враховано Відповідачем. При цьому, зміст розрахунку податкових зобов`язань дає підстави для висновку, що контролюючим органом здійснено донарахування податку на додану вартість та митних платежів на всі товари без врахування позицій, походження яких підтверджено. З урахуванням наведеного, суди також зазначили про неможливість виокремлення сум податку на додану вартість та мита, які були нараховані Відповідачем на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, безпідставно, тобто без урахування того, що походження частини ввезених товарів було підтверджено.
Відповідач у касаційній скарзі вказує, що сертифікат з перевезення (походження) товару, наданий Позивачем, не може бути визнаний для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного Позивачем товару. Так, положення статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року передбачають, що розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(а) Гармонізованої системи, що підпадають під дію Розділів XVI і XVII або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.
Верховний суд зазначив, що з 1 січня 2016 року застосуванню підлягає Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року (надалі також – Угода про асоціацію), розділом IV «Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею» якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами –, що походять з територій Сторін.
Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).
Згідно зі статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «мито» включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.
Кожна Сторона, виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1.
Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ключові слова: митний кодекс, мито, митний режим, ЄС, митна служба, Верховний Суд, судова практика.
Write a comment: