У справі № 285/4227/18 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На підприємстві відбулась реорганізація зі скороченням штату працівників.
Позивачку було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позов про поновлення її на роботі. Зазначив, що роботодавець був зобов’язаний, але не запропонував позивачці посаду, вакантну на той час у зв’язку із перебуванням працівниці у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.
Отже, звільнення було незаконне.
Однак КЦС ВС не погодився з таким висновком з огляду на наступне.
Передбачений ч. 2 ст.40, ч.ч.1,3 ст.49-2 КЗпП обов’язок роботодавця працевлаштувати працівника, який підлягає скороченню, полягає у необхідності запропонувати йому вакантну посаду за відповідною професією чи спеціальністю.
Згідно з п.3 ч.1 ст.1 ЗУ «Про зайнятість населення» вакансія – вільна посада, на яку може бути працевлаштована особа.
Відповідно до ч.3 ст.2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Якщо працівник відсутній у зв’язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.
Відповідно, посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, також не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки основного працівника.
Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку відносно невиконання відповідачем вимог КЗпП щодо працевлаштування позивачки.
Ключові слова: трудові спори, трудові правовідносини, скорочення штату на підприємстві, забезпечення прав працівника, реорганізація підприємства, вакантна посада, строковий трудовий договір.
Write a comment: