ВС: ​​спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності - КЦС ВС

У справі № 753/338/19 суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, зокрема, з огляду на те, що відповідач продублював оспорювану інформацію зі статті в журналі, який посилається на матеріали розслідування інтернет-сайту.

Апеляційний суд змінив рішення місцевого суду у частині мотивів відмови в задоволенні позову, вказавши також на те, що повідомлення відповідачем про те, що в іншому засобі масової інформації було розміщено оспорювану позивачкою інформацію, не може бути правовою підставою для притягнення до відповідальності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, навівши таке правове обґрунтування.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст зобов’язаний подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 цього Закону, якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати їх спростування.

Згідно з положеннями ст. 42 зазначеного Закону редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян, зокрема, якщо ці відомості є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього.

У наведених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов’язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, тому що не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов’язок опублікувати спростування.

Відповідно до вказаних вище положень Закону саме на відповідача покладаються обов’язки: переконатися у достовірності поширеної ним інформації; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності – видалити та спростувати її.

Положеннями національного законодавства та сталою практикою Європейського суду з прав людини підтверджується обов’язок відповідача у цій категорії справ перевіряти поширену ним інформацію та її джерела.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що поширена відповідачем інформація не є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими ЗМІ, а формально зазначив, що відповідач лише послався на статтю в іншому ЗМІ.

 

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не вказав норм матеріального права, на підставі яких звільнив відповідача від відповідальності за поширення ним інформації щодо позивачки та членів її сім’ї, проте послався лише на те, що у спірній статті відповідач повідомив не про факт придбання чоловіком позивачки нерухомості за кордоном, а про існування іншої статті у журналі «Контакти», в якій вказано зазначені обставини. Таким чином, апеляційним судом фактично звільнено відповідача від відповідальності, оскільки у заголовку спірної статті міститься формальне посилання на інший засіб масової інформації, а у тексті статті міститься посилання на статтю в іншому журналі «Контракти».

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не врахував, що посилання відповідача в оспорюваній статті на інший засіб масової інформації не є правовою підставою для звільнення ТОВ «Ділова преса України» від відповідальності за поширення недостовірної інформації, якою її вважає позивачка, щодо ОСОБА_1 та її сім’ю, так як оспорювана інформація не є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими засобами масової інформації, що підтверджується її змістом.

Апеляційним судом належним чином не досліджено доводів позивачки про те, що на момент поширення відповідачем оспорюваної інформацію ОСОБА_1 була народним депутатом України, представником Президента України у Верховній Раді України, а її чоловік — ОСОБА_3 обіймав посаду Генерального прокурора України, тому відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» вони були зобов’язані подавати декларації. Отже, позивачка вказувала на те, що опублікована відповідачем інформація була негативною по відношенню до неї і членів її родини, оскільки відповідачем було зазначено про купівлю нерухомості за кордоном, яка не внесена у декларацію ні позивачкою, ні її чоловіком, вартість такої нерухомості не відповідає їх доходам. Таким чином, на думку позивачки, відповідач, не перевіряючи фактів, за відсутності належних та допустимих доказів, створив у суспільстві уявлення про вчинення позивачкою та членами її родини протиправних корупційних дій, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1, які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує її честь, гідність та ділову репутацію. Апеляційний суд цим обставинам уваги не надав.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що інтернет-виданням «Контратки.uа.», на статтю якого посилався відповідач, було зазначено, що опублікована ним ІНФОРМАЦІЯ_6 інформація про придбання сім’єю ОСОБА_3 вілли на Сейшельських островах отримана з неперевіреного джерела та не відповідає дійсності і видалило цю статтю. Стаття на сайті «Dubainewspost» на момент звернення позивачкою з цим позовом до суду вже була видалена.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Write a comment:

Your email address will not be published.

logo-footer