КАС ВС про порядок користування культовими спорудами, що перебувають у власності держави

Даний спір по справі № 460/939/19 виник у зв’язку з тим, що з 2015 року в селі діють дві православні релігійні громади, між якими існує спір щодо користування культовою спорудою – Покровською церквою цього села. Іншої культової споруди для проведення релігійних обрядів у цьому населеному пункті немає, а взаємної згоди між зазначеними релігійними громадами села щодо почергового користування церквою не досягнуто. За таких обставин відповідач видав спірне розпорядження, яким затвердив порядок почергового користування релігійними громадами культовою будівлею, що належить до державної власності.

 

Аналізуючи наведені норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Верховний Суд у своїй постанові від 6 листопада 2019 року (справа № 817/1950/16) вказав, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим — Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Таким чином, надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, здійснюється шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі.

При цьому, у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користуватись культовою будівлею, при відсутності їх згоди щодо порядку такого користування, державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується й самими учасниками цієї справи, з 9 вересня 2015 року у селі Мнишин Гощанського району Рівненської області діють дві православні релігійні громади: Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Мнишин Гощанського району та Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київський Патріархат (в подальшому Православної Церкви України) села Мнишин Гощанського району, між якими існує спір щодо користування культовою спорудою — Покровською церквою селі Мнишин Гощанського району Рівненської області.

Також у цьому селі відсутня інша культова споруда для проведення релігійних обрядів, а взаємна згода між зазначеними релігійними громадами с. Мнишин щодо почергового користування Покровською церквою не досягнута.

За таких обставин, відповідач обґрунтовано, за наявності для цього передбачених законом підстав видав спірне розпорядження «Про порядок почергового користування Покровською церквою в с. Мнишин Гощанського району» №232 від 21 березня 2019 року, яким затвердив порядок почергового користування культовою будівлею — Покровською церквою у селі Мнишин Гощанського району, що належить до державної власності, релігійними громадами Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Мнишин Гощанського району Рівненської області та Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви Київський Патріархат селі Мнишин Гощанського району, про що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Доводи позивача про те, що Покровська церква в селі Мнишин Гощанського району знаходиться в користуванні позивача на підставі Охоронного договору на передачу пам`ятника архітектури Покровської церкви 1876 року села Мнишин Гощанського району від 29 вересня 1988 року, а також те, що Свято-Покровська парафія Рівненської єпархії Української Православної Церкви села Мнишин Гощанського району Рівненської області є належним правонаступником релігійної громади Руської Православної Церкви села Мнишин Гощанського району, створеної ще в 1876 році, належним чином оцінені судами попередніх інстанцій. Підстави для втручання у висновки судів, зроблених в контексті оцінки цих доводів позивача, відсутні.

Аргументи позивача про те, що прийняття спірного розпорядження прямо суперечить рішенню Рівненської обласної Ради народних депутатів №221 від 3 грудня 1991 року, оскільки вказаним державним органом вже встановлений єдиний належний користувач культової споруди в селі Мнишин Гощанського району, є безпідставними, так як позивачем не доведено укладання на виконання зазначеного рішення охоронно-орендного договору по використанню ним культової будівлі Покровської церкви с. Мнишин Гощанського району з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури. Не доведені позивачем указані обставини і під час розгляду справи №817/1950/16.

З огляду на це, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що приймаючи спірне розпорядження №232 від 21 березня 2019 року про визначення почергового користування культовою будівлею двома релігійними громадами, державний орган проігнорував факт перебування її у правомірному користуванні позивача та не вжив заходів щодо припинення такого користування або зміни його умов у встановленому цивільним законодавством порядку.

Інші аргументи позивача, наведені ним у касаційній скарзі, не мають юридичного значення для правильності вирішення цього спору, не спростовують висновків, зроблених судами, та/або зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, тому не беруться судом до уваги. Варто зауважити, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

   

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Ключові слова: КАС, ВС, порядок користування культовими спорудами, що перебувають у власності держави, Верховний Суд, адміністративне судочинство, судова практика.

Write a comment:

*

Your email address will not be published.

logo-footer