У справі № 532/1348/19 позивач звернувся до суду з позовом про оспорювання батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини.
Позовну заяву мотивував тим, що між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб від якого народилась дочка, батьком якої було записано його. На момент реєстрації вважав її своєю дочкою. Восени 2010 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу між ним та відповідачем виникали конфлікти, під час яких остання повідомила його про те, що він не є біологічним батьком дитини.
З урахуванням зазначеного, позивач просив суд виключити відомості про нього, як про батька дитини, з актового запису у свідоцтві про народження.
КЦС дійшов наступних висновків.
За змістом статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
У цій справі відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису.
Разом із тим відповідачем, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, було визнано факт відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач не є біологічним батьком дитини, про що йому стало відомо після розірвання у 2010 році його шлюбу із відповідачкою та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо виключення з актового запису відомостей про батька дитини.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишила касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій залишила без змін.
Ключові слова: спори щодо оспорювання батьківства, оспорити батьківство, підстави внесення змін до актового запису про народження дитини, визначення походження дитини.
Write a comment: