У справі № 638/20102/16 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позов обґрунтований тим, що згідно з розпискою від 11 вересня 2011 року ОСОБА_2 позичив 815 000,00 доларів США у ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку та зобов`язався їх повернути до 11 вересня 2016 року. Про отримання грошей ОСОБА_2 11 вересня 2011 року видав власноруч написану розписку, проте зазначену суму боргу не повернув, жодних виплат не здійснював. ОСОБА_2 побудував зазначений будинок і зареєстрував право власності на своє ім`я.
Оскільки, із 19 лютого 1993 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3, то зазначений житловий будинок з господарськими будівлями збудований у період перебування відповідачів у шлюбних відносинах та використовується в інтересах сім`ї, є спільним майном подружжя, а оскільки власних доходів у відповідачів було недостатньо для будівництва власного житла, тому ОСОБА_1 вважав, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 з наведених підстав має бути визнане спільним боргом подружжя.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати борг у розмірі 815 000,00 доларів США, що в еквіваленті складає 21 329 470,14 грн, який виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 11 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по Ѕ зазначеної суми боргу у розмірі 407 500,00 доларів США, що в еквіваленті складає 10 664 735,07 грн.
КЦС ВС проаналізувавши матеріали справи зазначив наступне.
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Отже, сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Так, ще у вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, який до цього часу перебуває на розгляді в суді першої інстанції.
Після звернення ОСОБА_2 до суду із зазначеним вище позовом про поділ майна подружжя, у грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання спільним боргом подружжя та стягнення заборгованості за договором позики, який мотивований тим, що ОСОБА_2 отримав у борг 310 000,00 доларів США за розпискою, складеною 10 серпня 2010 року на будівництво житла – трикімнатної квартири та проведення в ній ремонту.
Крім того, у січні 2017 року ОСОБА_6 також ініціював ще один аналогічний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, який мотивований тим, що згідно з розпискою від 12 вересня 2011 року ОСОБА_2 отримав борг у розмірі 900 000,00 доларів США теж на будівництво житлового будинку.
В усіх наведених справах про стягнення заборгованості за борговими розписками, як і у розглядуваній справі, ОСОБА_2 визнавав позови, тобто визнавав, що брав кошти в борг, і всі ці кошти витратив на придбання майна.
Послідовність подій та процесуальна поведінка ОСОБА_2 у всіх наведених справах про стягнення заборгованості дає підстави для сумнівів у реальності спорів про стягнення боргів.
З урахуванням наведеного, а також того, що встановлено судом апеляційної інстанції у цій справі, а саме, що подружжя до 2013 року відчужувало об`єкти нерухомості, автомобілі та дорогоцінності, що свідчить про наявність грошових коштів, які могли бути використанні також на будівництво житлового будинку, та за відсутності належних та допустимих доказів які б підтверджували, що ОСОБА_3 була обізнана про отримання ОСОБА_2 коштів у борг, а також надавала згоду на те, щоб чоловік брав такі позики для будівництва будинку, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 коштів одержаних за договором позики.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики використані за призначенням, а саме на будівництво житлового будинку, та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням.
Ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_2, який позов визнавав, не надано суду доказів обізнаності дружини позичальника – ОСОБА_3 про укладення її чоловіком договору позики, а тому відсутні підстави для виникнення у подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу.
Ключові слова: принципи цивільного права, стягнення боргу, майнова відповідальність подружжя, межі здійснення цивільних прав, поділ майна подружжя, спільна сумісна власність подружжя, сімейні спори, майно подружжя.
Write a comment: