КЦС ВС: згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною

ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС по справі № 705/3113/15 розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня   2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О..

 

Уманський міськрайонний суд Черкаської області заочним рішенням                         від 11 грудня 2015 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2008 року № CSU0Gl0000006140 в сумі 3 702 188,19 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог. Посилаючись на те, що відповідач не повертає кредитору кошти за кредитом у порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору, та врахувавши, що це зобов`язання забезпечене порукою, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення всієї суми заборгованості солідарно з відповідачів.

Черкаський апеляційний суд постановою від 12 вересня 2019 року заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2015 року в частині стягнення з поручителя ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 702 188,19 грн скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В решті рішення суду залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порука ОСОБА_2 за договором поруки припинена з 31 липня 2008 року на підставі частини першої статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 листопада 2019 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить : 1) скасувати  постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості                                з поручителя; 2) в іншій частині постанову залишити без змін; 3) ухвалити рішення, яким позов банку задовольнити в повному обсязі; 4) рішення суду першої інстанції залишити без змін; 5) судові витрати за подання позову та касаційної скарги покласти на ОСОБА_2 .  

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, оскільки застосував норми закону, які не підлягали застосуванню, і не застосував закони, які підлягали застосуванню в цьому випадку, а саме статті 526, 527, 530, частину другу статті 1054 та частину першу статті 1050 ЦК України.

Порука ОСОБА_2 за договором поруки не припинена, оскільки вона припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання за договором про іпотечний кредит. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов`язання. Станом на 05 вересня 2019 року кредитний договір не виконано; судових рішень щодо припинення договору поруки немає, ОСОБА_2 не зверталася з відповідним позовом до суду; умовами додаткової угоди внесено зміни лише в пункт 8.1 кредитного договору шляхом його викладення в іншій редакції, надання грошових коштів, або зміни суми не відбулося, тому твердження щодо збільшення відповідальності є безпідставним.

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й позичальник. При укладенні як кредитного договору, так і договору поруки було дотримано всіх передбачених законом істотних умов договору, які були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними.  

Суд був зобов`язаний стягнути заборгованість за кредитним договором також і з поручителя.

Судові рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника банк не оскаржує, тому зазначене не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

21 березня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSU0Gl0000006140, за умовами якого позичальник отримав 265 000,00 грн кредиту зі сплатою 15,00 % на рік, дата остаточного повернення кредиту — 21 березня 2028 року.

20 березня 2008 року з метою належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

За заявою ОСОБА_1 від 31 липня 2008 року кредитний договір переведено                    з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку становив 56 069,48 дол. США зі сплатою 14,04 % на рік, дата остаточного повернення кредиту — 31 березня               2018 року.

Доказів укладення ОСОБА_2 додаткової угоди до договору поруки про зміну валюти та строку виконання умов основного зобов`язання до 31 січня 2018 року немає.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 08 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі                               157 539,92 дол. США,  з яких 51 396,84 дол. США — заборгованість за кредитом;              32 151,30 дол. США — заборгованість за відсотками; 6 490,63 дол. США — заборгованість з комісії за користування кредитом; 59 989,12 дол. США — пеня; 10,64 дол. США — штраф, 7 501,39 дол. США — штраф ( процентна складова).

Згідно з ч.1 ст.559 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) порука припиняється у разі зміни забезпеченого нею зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Однак, норма не встановлює ні змісту і обсягу збільшення відповідальності, ні реальності його настання.

Для застосування цієї статті достатньо встановити такі зміни в основному зобов’язанні.

КЦС ВС зауважив, що порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Важливо, що згода вищевказаної особи має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Випадкова поінформованість про зміни і навіть відсутність з боку поручителя заперечень про збільшення обсягу відповідальності як надання згоди розглядатись не може.

Отже, умова договору поруки про те, що поручитель надає згоду на зміну умов кредитного договору без додаткового погодження з ним, не свідчить про надання згоди на такі зміни.

Встановивши, що у справі суттєво змінено та збільшено обсяг відповідальність поручителя, на що він письмової згоди не надавав, висновки про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК є правильними.

Ключові слова: кредитор, боржник, договір поруки, поручитель, судова практика, цивільне судочинство, касація, кредит, кредитний договір.

Write a comment:

*

Your email address will not be published.

logo-footer