Постанова ККС ВС щодо крадіжки майна з кімнати, до якої в орендаря не було доступу

Вироком суду першої інстанції у справі № 607/24977/19 ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за: ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Викрадення майна вважається вчиненим із проникненням у житло, якщо особа, яка орендувала одну кімнату у двокімнатній квартирі, таємно заволоділа чужим майном з іншої кімнати, що була зачинена власником, та доступу до якої вона не мала відповідно до умов договору оренди.

Відповідно до вироку чоловік визнаний винуватим та засуджений за те, що шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру телефонувати, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого (ч. 2 ст. 190 КК України).

Крім того, коли він винаймав одну із кімнат у квартирі, у нього виник умисел на заволодіння майном, яке зберігалося в зачиненій кімнаті та до якої він не мав доступу. Реалізуючи свій злочинний умисел, чоловік, підібравши ключа, проник у кімнату, яка була зачинена власницею квартири, та викрав майно на суму понад 20 тис. грн (ч. 3 ст. 185 КК України).

У касаційній скарзі захисник зазначив, зокрема, про те, що кваліфікація дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та неправильною, оскільки немає такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому», з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.

Як зазначено в постанові ККС ВС, ці доводи захисника є необґрунтованими, зважаючи на таке. Судами було встановлено, що потерпіла під час судового засідання зазначила про те, що чоловік орендував одну кімнату в двокімнатній квартирі, до іншої кімнати, зачиненої на ключ, доступ у нього був обмежений, і це обумовлювалося під час укладення договору оренди. Крім того, потерпіла не повідомила орендареві, де сховала ключ від зачиненої кімнати.

Верховний Суд вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишив без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Ключові слова: Верховний Суд, ККС, злочини проти власності, об’єктивна сторона крадіжки, проникнення в житло, кваліфікація крадіжки, кваліфікуючі ознаки крадіжки.

Write a comment:

*

Your email address will not be published.

logo-footer