Позивач звернувся до суду з позовом до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання бездіяльності відповідача протиправною: щодо нездійснення примусового виконання рішення у виконавчому провадженні №51652965; щодо невинесення у виконавчому провадженні №51652965 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору; щодо невинесення у виконавчому провадженні №51652965 постанови про накладення штрафу. 

  Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстиції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправної було відмовлено повністю.

   Відмовляючи в позовних вимогах, суди попередніх інстанцій вказали, що боржник не виконав у наданий державним виконавцем термін рішення суду з поважних причин, при цьому боржником негайно вжиті заходи для виконання постанови про відкриття виконавчого провадження шляхом розгляду даної постанови на засіданні виконавчого комітету Пасіки-Зубрицької сільської ради, оскільки згідно ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування» розгляд питань щодо забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян та контроль за здійсненням такої діяльності відноситься до компетенції виконавчих органів сільських, селищних та міських рад. Також, суди вказали, що боржник в межах наданих повноважень вчинив дії, які спрямовані на виконання рішення суду, жодних підстав припускати невиконання такого без поважних причин у державного виконавця не існувало, тому державним виконавцем не приймались постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та про накладення штрафу, які приймаються лише у випадку невиконання рішення суду без поважних причин.

  Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

  08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

   Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права — на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

   Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

  Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що єдиною підставою відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стали висновки судів стосовно того, що боржником в межах наданих повноважень вчинено дії спрямовані на виконання рішення суду, тому відповідно до ч.1 ст.28, ч.2 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про накладення штрафу державним виконавцем не виносилась.

   Однак, Суд звертає увагу на те, що з стягнення виконавчого збору законодавцем не ставиться в залежність від поважності вчинених відповідачем дій задля виконання спірного рішення, оскільки Законом № 606-XIV визначений чіткий перелік підстав, за якими виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням  виконавчих дій, з боржника не стягуються.

   Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути застосоване лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість для його виконання.

  Проте, наданий боржником лист № 376 від 25.07.2016 про призначення розгляду постанови про відкриття виконавчого провадження на чергове засідання виконавчого комітету Пасіки-Зубрицької сільської ради, яке відбудеться 25.08.2016, тобто через місяць, за умови надання боржнику семиденного терміну для добровільного виконання рішення, не може вважатись поважною причиною невиконання судового рішення.

   Суд зазначає, що основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

   Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

   Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

  Правова процедура (fair procedure — справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

   Колегія суддів наголошує, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

  Частиною 3 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачалось, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

   Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

   Враховуючи те, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки діям державного виконавця під час примусового виконання ВП №51652965, в тому числі не перевірено чи було фактично виконано судове рішення, чи була у діях державного виконавця наявність ознак пасивної поведінки щодо предмету спору, не з`ясовано юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи, а також, суди попередніх інстанцій не витребували належних та допустимих доказів на підтвердження чи спростування доводів учасників справи, Суд вважає наявними підстави для направлення адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

  Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

  Беручи до уваги те, що Суд в силу положень статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини у справі, а також додатково перевіряти докази, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень) щодо законності і обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування таких судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням

 

Write a comment:

Your email address will not be published.

logo-footer