Не підлягає спеціальній конфіскації майно, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину та належить на праві спільної власності кільком особам, якщо співвласники не знали і не могли знати про незаконне використання цього майна.
Вирішення у межах кримінального провадження спірних питань щодо спору про належність співвласникам речей, які використовувалися одним із них як знаряддя вчинення злочину, зокрема визначення судом частки такого майна, що належить засудженому, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. ВС розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 на вирок місцевого суду від 21 травня 2019 року та ухвалу апеляційного суду від 30 липня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК. У касаційних скаргах ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 ставиться питання про скасування постановлених судових рішень у частині конфіскації в рахунок держави речових доказів – автомобіля і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Стверджується, що порушуючи вимоги закону, суд конфіскував автомобіль, який не є власністю засудженого. Окрім того, у матеріалах провадження відсутні будь-які дані про те, що ОСОБА_2 знала про незаконне використання автомобіля. При цьому апеляційний суд у кримінальному провадженні поділив майно подружжя, що є неприпустимим.
Колегія суддів ВС задовольнила вимоги касаційних скарг та скасувала оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів. З огляду на положення ч. 1 ст. 96-1 та п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК спеціальна конфіскація може бути застосована до майна засудженого чи до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання. Разом із тим, конфісковуючи в рахунок держави знаряддя вчинення злочину – автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, районний суд не врахував викладених вимог закону, оскільки не з’ясував, хто є власником вказаного автомобіля та чи знав він про його незаконне використання.
Як убачається з матеріалів провадження, апеляційним судом було встановлено, що автомобіль на праві власності зареєстрований за ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Також апеляційною інстанцією обґрунтовано зазначено, що прокурором у суді не було доведено, що ОСОБА_2 знала чи могла б знати про незаконне використання ОСОБА_1 автомобіля. Вирішуючи питання про долю речових доказів, апеляційний суд не звернув уваги на вимоги ч. 5 ст. 96-2 КК, якими передбачено, що спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю).
Посилання апеляційного суду на відсутність доказів того, що автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2 (рішення суду, договір про поділ майна тощо), є неспроможними та суперечливими, оскільки апеляційним судом було встановлено, що вказаний транспортний засіб зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Крім того, приймаючи рішення про конфіскацію 1/2 автомобіля, колегія суддів зазначила, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, яке набуте під час шлюбу, а тому обвинувачений і ОСОБА_2 володіють цим майном у рівних частках. Тобто апеляційний суд у кримінальному провадженні вирішив спір про право власності на майно, поділив його з виділенням часток, що є неприпустимим. Крім того, такі висновки апеляційного суду є передчасними, не підтверджуються наявними в матеріалах провадження доказами, які були досліджені судом. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд залишив поза увагою вимоги ч. 12 ст. 100 КПК, якими передбачено, що спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства. Не звернув уваги апеляційний суд і на положення ст. 183 ЦК, якими визначаються речі на подільні і неподільні.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням
Write a comment: