Практика ВС про те чи застосовується позовна давність до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати КСЦ у справі № 648/533/16-ц дійшов висновку, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

У січні 2016 року ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка є власником будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

У зв`язку із порушення сусідом — відповідачем правил добросусідства з 2003 року її будинок зазнає підтоплення, що може призвести до його знищення.

На думку позивачки, причиною такої руйнації є те, що відповідач, в порушення правил добросусідства, ДБН, на даху належних йому будівель не встановив жолоба для стоку води і вода, що стікає під час дощу, збирається в ямах, яка просочується під її будинок. Таким чином, будинок позивача постійно перебуває в сирості.

Крім того, відповідачем порушена земельна межа: його гараж частково знаходиться на земельній ділянці позивачки, що унеможливлює її право на користування належною частиною земельної ділянки. Тут же знаходиться велике дерево, яке своїм корінням підриває будинок позивачки.

Таким чином, з 2003 року між сторонами існує конфлікт, який неможливо вирішити в позасудовому порядку. Протягом 2003-2015 років ОСОБА_3 неодноразово зверталася до ОСОБА_4 , до сільської ради із проханням зробити водовідведення дощових вод від її земельної ділянки на комунальну територію (вулицю), або на земельну ділянку відповідача, проте домогтися цього не може. Сільська рада хоча й складала акти з такими ж вимогами до відповідача, проте змусити його зробити відлив води не може.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 09 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності в частині позовних вимог щодо усунення перешкод шляхом реконструкції належного відповідачу гаражу літ. «Г».

Постановою Херсонського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки від будівлі гаражу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшов правильного висновку, що розташування будівлі гаражу літера «Г» відповідача не відповідає вимогам ДБН та займає частину земельної ділянки позивача, що чинить останньому перешкоди у користуванні власністю, а саме — земельною ділянкою для обслуговування будинку та прибудинкової території. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суд про доведеність позовних вимог в цій частині, обґрунтованість яких підтверджена, зокрема, висновками судової будівельно-технічної експертизи № 59 від 31 жовтня 2017 року та іншими належними і допустимими доказами.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності в частині позовних вимог про звільнення земельної ділянки від будівлі гаражу. Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, встановивши обставини, які мають значення для розгляду справи. В свою чергу, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

При таких обставинах касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов`язання відповідача реконструювати систему організованого водовідводу, влаштувати вигрібну яму у відповідності до вимог ДБН і санітарних норм, спиляти дерева, розташовані на його земельній ділянці, які завдають шкоди належному позивачу житловому будинку, оскільки відповідачем заходи щодо облаштування системи організованого водовідводу та видалення дерев здійснені самостійно в добровільному порядку, а наявність на земельній ділянці відповідача вигрібної ями, яка облаштована у відповідності до вимог ДБН і санітарних норм, унеможливлює порушення прав та інтересів позивача.

Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо не доведення позивачем спричинення відповідачем майнової шкоди  чи завдання моральної шкоди.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційних скарг їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Ключові слова: судова практика, Верховний Суд, касація, позов, позовна давність.

Write a comment:

*

Your email address will not be published.

logo-footer