Истец обратился в суд с заявлением о разделе имущества супругов. В исковом заявлении речь шла о том, что за время пока пара была в браке, они приобрели квартиру и зарегистрировали два общества с ограниченной ответственностью.
В исковом заявлении истица, ссылаясь на то, что самостоятельно супруги разделить совместное имущество не могут, просила разделить спорное имущество и признать ее право собственности на квартиру, оставить в собственности ответчика созданные общества с ограниченной ответственностью и взыскать в ее пользу денежную компенсацию между идеальной и реальной частями в совместном имуществе.
Ответчик обратился в суд со встречным исковым заявлением к истице о разделе имущества супругов, в котором просил разделить спорную квартиру пропорционально участию сторон в затратах на ее приобретение, а именно: признать его право собственности на 69,15% части квартиры, а за истицей – 30,85%. Аргументировал свои требования тем, что квартира была приобретена в период брака по кредитному договору, долг по которому совместно они выплатили в сумме 8951 долларов США, а 21048 долларов США он оплатил самостоятельно после расторжения брака.
Решением апелляционного суда апелляционную жалобу истицы удовлетворили частично. Решение районного суда отменили и вынесли новое решение о частичном удовлетворении исковых требований. С ответчика взыскали в пользу истца 59250 грн компенсации половины стоимости взноса ответчика в уставные фонды, зарегистрированных ООО.
Решение апелляционного суда мотивировано тем, что в момент создания обществ с ограниченной ответственностью стороны состояли в браке и ответчик внес в их уставные фонды 100000 грн и 18500 грн соответственно, что является совместным имуществом супругов, учитывая требования ст. 60 СК Украины, в пользу истицы подлежит взыскание 1/2 части данных взносов общей суммой 59250 грн.
В кассационной жалобе ответчик просил отменить решение апелляционного суда, а решение суда первой инстанции оставить в силе.
Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Відповідно до статті 65 CК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.
Згідно зі статтею 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт — право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час спільного проживання.
Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому вона стосується всього обсягу майнових прав подружжя, реалізовуючи які, кожен із подружжя діє за згодою з другим та виключно в інтересах сім`ї. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України 2004 року), і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).
З огляду на викладене та з урахуванням пред`явлених позовних вимог за первісним позовом, позивач має право вимоги щодо виплати половини суми грошових коштів, внесеної відповідачем до статутного капіталу створених товариств.
Write a comment: