У справі «Михайлова проти України» (Заява № 10644/08), ЄСПЛ зробив наступні висновки:
46. Перш за все Суд зазначає, що з огляду на суворість покарання адміністративне провадження як те, що здійснювалося щодо заявниці у цій справі, має розглядатися як «кримінальне» для цілей Конвенції та протоколів до неї (див. рішення у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, пункт 55, від 06 вересня 2005 року) і, отже, із залученням гарантій статті 6 Конвенції та, відповідно, гарантій статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції. Уряд не заперечив проти цього.
Щодо дотримання “безстронності”
56. Суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ’єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб’єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об’єктивним у цій справі); та (іі) об’єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., наприклад, рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 73, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). У контексті об’єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об’єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об’єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв’язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв’язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (там само, пункти 77 та 78).
(β) Відсутність прокурора під час судового розгляду
57. У низці справ Суд розглядав питання дотримання принципу безсторонності у випадку відсутності прокурора під час частини або всього провадження щодо заявників.
58. В рішенні у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland) (від 25 червня 1992 року, пункти 52 та 53, Серія А № 239) Суд не встановив порушення статті 6 у зв’язку з відсутністю прокурора у частині судового засідання у кримінальній справі заявника, в якому завдання суду не полягало у розгляді справи по суті, не кажучи вже про виконання функцій прокурора, які б він міг здійснювати за умови присутності. В рішенні у справі «Падовані проти Італії» (Padovani v. Italy) (від 26 лютого 1993 року, пункти 28 та 29, Серія А № 257-B) перед Судом питання полягало у тому, чи порушило питання щодо безсторонності те, що суддя до судового розгляду виконував функцію слідчого судді, зокрема допитав заявника, а потім діяв як суддя, який розглядав справу. Проте, на підставі фактів та конкретних дій, які вчинив pretore, порушення встановлено не було.
59. В рішеннях у справах «Озеров проти Росії» (Ozerov v. Russia), заява № 64962/01, пункти 53-58, від 18 травня 2010 року, та «Кривошапкін проти Росії» (Krivoshapkin v. Russia), заява № 42224/02, пункти 44-46, від 27 січня 2011 року, Суд встановив порушення принципу безсторонності щодо випадків, коли прокурор був відсутнім у всіх судових засіданнях у кримінальних справах заявників, але суди перейшли до дослідження доказів, у тому числі допиту обвинувачених і свідків, та засудили заявників. Суд дійшов висновку, що за таких обставин суди переплутали ролі прокурора та судді, і, таким чином, надали підстави для обґрунтованих сумнівів щодо їхньої безсторонності.
60. В рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, пункти 51-84, від 20 вересня 2016 року, Суд встановив порушення принципу безсторонності в провадженні у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, під час якого прокурор був відсутнім.
(ii) Застосування згаданих принципів у цій справі
61. Перш за все, Суд зазначає, що, зокрема, з урахуванням його висновків, наведених у пунктах 47-51, безсторонність судді Б. не можна ставити під сумнів за суб’єктивним критерієм.
62. Повертаючись до об’єктивного критерію, Суд зазначає, що національний суд провів усне засідання, під час якого присутньою була лише заявниця; у цьому засіданні національний суд допитав заявницю та дослідив докази з матеріалів справи. Незважаючи на те, що заявниця стверджувала про свою невинуватість, суд визнав її винною (див. пункти 16, 17).
63. Справу було розглянуто згідно з процесуальними нормами, які значною мірою нагадували ті, що Суд розглянув у згаданій справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), пункти 61-67. Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення (у цій справі – секретар судді), обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Потерпіла також не була представлена під час провадження. Хоча прокурор мав право бути присутнім (див. пункт 24), не вбачається, що він дійсно був присутній або навіть повідомлений про провадження. Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці.
64. За таких обставин Суд вважає, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред’явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. Суд не переконаний у тому, що були наявні достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду (там само, пункти 73 та 75).
65. У цьому контексті Суд нагадує, що, як він встановив у рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), коли (і) проводиться усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та (іі) якщо було надано адекватну можливість з’явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (там само, пункт 76).
66. Той факт, що в подальшому справу було переглянуто першим заступником голови апеляційного суду (див. пункт 19), не виправив відсутність безсторонності суду, який засудив заявницю. Навіть якщо припустити, що ця посадова особа мала право скасувати постанову про засудження заявниці на підставі небезсторонності Новокаховського міського суду, вона цього не зробила і залишила постанову про засудження заявниці та застосоване до неї стягнення без змін (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Озеров проти Росії» (Ozerov v. Russia), пункт 56, та «Кривошапкін проти Росії» (Krivoshapkin v. Russia), пункт 45).
67. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо вимоги безсторонності.
Повний текст рішення: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d28#Text
Write a comment: