Шахраї заволоділи грошима з картки, хто відшкодує?

Верховний суд у постанові від 16 серпня 2023 року  по справі № 176/1445/22 вказав на наступне.

Обставини справи

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2022 року приблизно о 21 год 00 хв., перебуваючи в місті Жовті Води Дніпропетровської області, вона з метою перевірки сум залишку грошових коштів на карткових рахунках, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», за допомогою мобільного телефону зайшла у мобільний додаток «Приват24».

Додаток відкрився, однак через декілька секунд автоматично закрився, їй запропоновано пройти повторну авторизацію. Для повторного входу у мобільний додаток «Приват24» їй запропоновано ввести мобільний номер телефону, прив`язаний до додатку та пароль доступу. Це не викликало у неї жодного сумніву, оскільки це було запропоновано в офіційному додатку банку.

Після введення вказаних даних їй за мобільним номером телефону, прив`язаним до додатку «Приват24», почали надходити безперервно телефонні дзвінки з АТ КБ «ПриватБанк», а саме з автовідповідача із запитом, чи погоджується вона на зміну паролів карток. У відповідь на цей запит позивач обирала варіант відмови від зміни паролів, проте такі дії не забезпечили захист її карткових рахунків.

Позивачу безперервно надходили телефонні дзвінки від відповідача (9 викликів), жодного разу вона не погоджувалася з указаними банком пропозиціями. Тобто з`єднання та особистої розмови з оператором не було, виклики були виключно з автовідповідача. Самостійно зайти у мобільний додаток «Приват24» вона не змогла.

Після цього позивачу почали надходити повідомлення про зміну паролів, а згодом надійшло повідомлення про блокування карткових рахунків.

06 липня 2022 року приблизно о 21 год 45 хв. їй вдалося зайти у мобільний додаток «Приват24», де вона побачила, що її карткові рахунки взагалі відсутні. Тобто картки, на яких були грошові кошти, навіть не відображалися у додатку банку.

Невідкладно позивач зателефонувала на гарячу лінію банку за номером 3700 з метою якнайшвидшого блокування карткових рахунків, однак протягом 10 хвилин очікувала з`єднання з оператором. Після з`єднання з оператором позивача було повідомлено, що її карткові рахунки відсутні. Тобто грошові кошти з карткових рахунків були списані та карткові рахунки були закриті без її відома і погодження.

Позивач стверджувала, що 06 липня 2022 року починаючи з 21 год 00 хв. до 21 год

50 хв. невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та безперешкодно зі сторони СБ банку заволоділи грошовими коштами, які були на карткових рахунках, відкритих у банку № НОМЕР_1 (євро), №  НОМЕР_2 (гривні), на ім`я – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки №  НОМЕР_3 , та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок. Після перерахування грошових коштів всі три карткові рахунки були закриті без її відома та погодження.

Загальна сума викрадених грошових коштів становить 101 422,17 грн. Грошові кошти в розмірі 33,17 грн було повернуто 08 липня 2022 року на відкритий картковий рахунок.

Жодних смс-повідомлень про проведені транзакції за картковими рахунками за прив`язаним до мобільного додатку «Приват24» номером телефону, а саме тел.  НОМЕР_4 , позивач не отримувала.

07 липня 2022 року вона звернулася до відділення банку з метою з`ясування вищевказаних обставин, де її було повідомлено, що банку невідомо, яким чином шахраї отримали доступ до додатку «Приват24». Позивач наголошувала, що надати інформацію про зловмисників, місце їх перебування та місце вчинення кримінального правопорушення співробітники банку не спромоглися.

Крім того, позивач зазначала, що її було повідомлено у відділенні банку, що у зловмисників була спроба отримати за допомогою додатку «Приват24» кредит та лише через запроваджений на території України військовий стан банк відмовив в отриманні кредитних коштів. Тобто, на її думку, банк взагалі не перевіряє інформацію про власника грошових коштів, які зберігаються на відкритих карткових рахунках, жодним чином не підтверджується добровільність грошових переказів і добровільність оформлення кредитів.

07 липня 2022 року у відділенні банку відповідним спеціалістом було створено заявки № 2032144, № 2032145, № 2032146, № 2032147, № 2032148, № 2032151, № 2032152 на повернення безпідставно списаних з карткових рахунків позивача грошових коштів.

Відповідно до відповідей, що надійшли у мобільному додатку «Приват24» за заявкою на повернення коштів, провести претензійну роботу неможливо, дані за транзакцією суперечать коментарям до поданої заявки.

За цим фактом 07 липня 2022 року позивач написала заяву до ВП № 5 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області про вчинення відносно неї кримінального правопорушення. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР за № 12022041220000266 від 08 липня 2022 року з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 КК України. Досудове розслідування на цей час триває.

12 липня 2022 року позивач звернулася до відділення банку з заявою (вимогою), в якій просила терміново розпочати службове розслідування за фактом шахрайських дій, вчинених невстановленими особами (не виключено самих співробітників банку), які безперешкодно заволоділи грошовими коштами 06 липня 2022 року за її картковими рахунками, та невідкладно, але не пізніше 30 днів з дня звернення, повідомити письмово засобами електронного зв`язку про результати проведеної перевірки; вимагала терміново повернути грошові кошти в розмірі 101 422,17 грн, які були на карткових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих у банку на ім`я – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на картковий рахунок, відкритий нею в приміщенні банку 07 липня 2022 року – НОМЕР_5 .

Листом від 20 липня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220712/8234 на 214-ВБ від 12-07-2022 року банк повідомив позивача, що не має можливості повернути грошові кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів позивачу було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів. Водночас у цьому листі не вказано, що позивач своїми діями якимось чином сприяла передачі свого логіну та паролю у системі «Приват24» третім особам.

Позивач вважала, що банком не було встановлено її вини у передачі вказаних даних третім особам. Оскільки відповідач відмовився у добровільному порядку повернути належні позивачу грошові кошти, вона вимушена звернутись до суду з цим позовом.  ОСОБА_1 не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Банком не було доведено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

ОСОБА_1 просила: стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти в розмірі 101 422,17 грн.

Рішення суду першої та другої інстанцій

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області у складі судді: Крамар О. М., від 16 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2022 року скасовано.

Позиція Верховного Суду

Щодо вирішення позову про стягнення коштів

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:

«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:

«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:

«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:

«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:

«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок, що:

«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 06 липня 2022 року починаючи з 21 год 00 хв. до 21 год 50 хв. невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та безперешкодно зі сторони СБ банку заволоділи грошовими коштами, які були на карткових рахунках, відкритих у банку № НОМЕР_1 (євро), № НОМЕР_2 (гривні), на ім`я – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки № НОМЕР_3 , та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок. Після перерахування грошових коштів всі три карткові рахунки були закриті без її відома та погодження. Загальна сума викрадених грошових коштів становить 101 422,17 грн. Грошові кошти в розмірі 33,17 грн було повернуто 08 липня 2022 року на відкритий картковий рахунок. Позивач вказувала, що жодних смс-повідомлень про проведені транзакції за картковими рахунками за прив`язаним до мобільного додатку «Приват24» номером телефону, а саме тел. НОМЕР_4 , позивач не отримувала. Позивач не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Банком не було доведено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції;

при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід?ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію;

апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними;

суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування;

суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.

За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суд першої інстанції.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасувати. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2022 року залишити в силі.