Полтавський апеляційний суд закрив провадження щодо водія, який керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння, через крайню необхідність
У вересні 2023 року Полтавський апеляційний суд закрив провадження відносно водія Володимира Г. щодо керуванні автомобілем у стані алкогольного сп’яніння.
У серпні 2022 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області позбавив Володимира Г. права на керування транспортними засобами строком на 1 рік зі стягненням штрафу у розмірі 17 тис. гривень.
Водій не погодився з рішенням суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу.
У своїй скарзі Володимир Г. заявив, що 17 липня 2022 року він діяв у стані крайньої необхідності. Він змушений був їхати на прохання знайомої до її хворої матері, яка потребувала невідкладної допомоги.
За словами водія, мати його знайомої страждала на серйозну хворобу і їй необхідно було зробити ін’єкцію для відновлення артеріального тиску. У зв’язку з комендантською годиною, Володимир Г. не міг викликати швидку допомогу.
Донька хворої жінки також підтвердила у суді, що її мати перебувала в критичному стані і без невідкладної допомоги вона могла померти.
Апеляційний суд погодився з доводами Володимира Г. і скасував рішення суду першої інстанції.
У своєму рішенні суд зазначив, що дії Володимира Г. були виправдані станом крайньої необхідності. Він діяв для усунення реальної загрози життю і здоров’ю людини, і заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Мотиви рішення суду
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно п. 2.9 а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного суду від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17).
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
В ході дослідженого в якості доказу відеозапису з нагрудної камери працівника поліції вбачається, що відразу після зупинки автомобіля під час комендантської години, ОСОБА_1 та пасажир його авто ОСОБА_2 пояснювали необхідність керування транспортним засобом в комендантську годину водієм, який вживав алкогольні напої, екстреною необхідністю надати матері останньої допомоги та зробити їй ін`єкцію для стабілізації артеріального тиску, пояснюючи, що швидка допомога не буде здійснювати такий виїзд та навіть після її приїзду, остання не в змозі буде відкрити їм вхідні двері внаслідок своєї хвороби.
З наданих захисником медичних документів (з витягу медичної картки амбулаторного хворого та висновку ЛКК №5 від 26.06.2023 ) вбачається, що ОСОБА_3 , 1944 року народження, хворіє на дисцириляторну енцефалопатію, наслідки перенесеного ГПМК, ненсомоторну афазію глибокий правобічний геміпарез, судомний синдром, стенокардія напруги, гіпертонічну хворобу.
Згідно пояснень ОСОБА_2 , яка є донькою ОСОБА_3 , наданих нею в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру», остання 16.07.2022 перебувала в гостях у ОСОБА_1 , коли після 23 год. вона побачила пропущений дзвінок від мами ОСОБА_3 . Додзвонившись після декількох спроб, остання повідомила, що почуває себе дуже погано і просила приїхати до неї, надати медичну допомогу. В зв`язку з комендантською годиною, неможливістю викликати таксі та швидку допомогу до мами, оскільки вона не встає та не має можливості відчинити двері, вона попросила ОСОБА_1 проїхати до матері додому на його машині.
Заїхавши до подвір`я будинку за адресою АДРЕСА_2 , вони побачили, що за ним також заїхав поліцейський автомобіль.
Надати пояснення адвокату Дмітрієва Н.М. була вимушена в зв`язку з неможливістю прибути до апеляційного суду з огляду на погіршення стану здоров`я матері яка на даний час не встає з ліжка та потребує постійного стороннього догляду.
Саме на необхідність надання невідкладної допомоги престарілій ОСОБА_3 як матері своєї знайомої, якій він не міг відмовити, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків ненадання своєчасної медичної допомогти, посилався ОСОБА_1 під час свого спілкування з працівниками поліції.
Аналізуючи наведені обставини та твердження правопорушника щодо наявності крайньої необхідності, апеляційний суд виходить з того, що згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
За законом, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина).
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення.
В ході розгляду справи, суд має дати оцінку не тільки даним, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення, але й доказам, які представлені особою в порядку захисту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було вчинено дії, які хоч і містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, проте на нього не може бути накладене адміністративне стягнення, оскільки правопорушення було вчинено в стані крайньої необхідності, тобто своїми діями він відвертав настання більшої можливої шкоди життю та здоров`ю престарілої ОСОБА_3 , яка в силу свого віку та стану здоров`я кликала на допомогу свою доньку з метою отримання невідкладної медичної допомоги у вигляді ін`єкції для стабілізації артеріального тиску, аніж суспільна небезпека від порушення Правил дорожнього руху України, з огляду на виявлений у нього стан алкогольного сп`яніння, про перебування в якому, як і про стан крайньої необхідності він повідомив відразу після зупинки поліцейських.
Апеляційний суд також враховує ту обставину, що внаслідок ситуації, що склалася, ОСОБА_1 був позбавлений можливості залучити іншого водія.
За вказаних обставин, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги та твердження про те, що водій ОСОБА_1 вчинив дії, відповідальність за які передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП в стані крайньої необхідності, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП виключає провадження по справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову – скасувати та звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст.ст. 17, 18 КУпАП у зв`язку із перебуванням його у стані крайньої необхідності, а провадження у справі закрити, з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/113267770
Write a comment: