Фабула справи №526/442/22:

Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 11 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу залишено без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб, відсутності документів на підтвердження повноважень адвоката на пред`явлення від імені позивача позову про розірвання шлюбу, відсутність адреси місця проживання відповідача, який є громадянином Колумбії, та нездійснення перекладу позовної заяви та додатків до неї мовою, якою володіє відповідач.

14 квітня 2022 року на адресу суду від адвоката Чмеля І. М. надійшла заява про усунення недоліків та відкриття провадження по справі.

У зазначеній заяві адвокатом Чмелем І. М. висловлено свою незгоду щодо визначених судом недоліків позовної заяви. Ним, зокрема, зазначено, що приєднаний до позовної заяви про розірвання шлюбу ордер на представництво інтересів позивача є достатньою правовою підставою вважати його належним представником особи без обмежень його повноважень. Також зазначив, що він додав до позову засвідчену копію свідоцтва про шлюб, позов містить останнє відоме місце реєстрації відповідача в Україні, натомість позивачу невідоме місце проживання відповідача на території Колумбії. Разом із цим, норми ЦПК України, в яких містяться вимоги до оформлення позову, не вказують на обов`язок позивача подати позовну заяву з додатками, які перекладені на мову, яку розуміє відповідач, однак останній розуміє державну мову України (українську).

Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 02 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу визнано неподаною та повернуто позивачу разом з матеріалами позову.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що адвокатом Чмелем І. М. не усунуто визначені ухвалою суду недоліки. Зокрема, він заперечував необхідність надання оригіналу свідоцтва про шлюб, ним не виконано вимогу щодо своїх повноважень на право пред`являти від імені позивача позов про розірвання шлюбу, не вказано місце проживання, (перебування) відповідача, не здійснено переклад позовної заяви та додатків на мову, якою він володіє.

Апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції, залишивши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача – без задоволення.

Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи та зробив декілька важливих висновків.

Щодо подання позову про розірвання шлюбу адвокатом

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 104 Сімейного кодексу України (далі – СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Частиною першою статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представництво за своєю природою – це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше – відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

За частиною четвертою статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до частини сьомої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Із матеріалів справи видно, що позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підписана представником – адвокатом Чмелем І. М.

До позовної заяви додано ордер адвоката Чмеля І. М. від 26 березня 2022 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Гадяцькому районному суді Полтавської області.

Таким чином, до позовної заяви додано документи, які посвідчують повноваження адвоката Чмеля І. М. як представника позивача, визначені у статтях 62, 177 ЦПК України для підписання та подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта. Тобто, представник позивача – адвокат Чмель І. М. не мав встановлених законом процесуальних перешкод та обмежень на подання відповідного позову.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20.

Щодо ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб

Згідно з статтею 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

До заяви про визнання акту чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акту чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акту чи договору у позивача – клопотання про його витребування.

За частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта статті 95 ЦПК України).

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Встановлено, що представник позивача – адвокат Чмель І. М. додав до позовної заяви посвідчену ним копію свідоцтва про шлюб.

Зважаючи на зміст статей 95, 177 ЦПК України залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд, суперечить завданням цивільного судочинства.

Щодо ненадання адреси місця проживання відповідача у країні, громадянином якої він є (Республіка Колумбія)

Із позовної заяви видно, що представник позивача на виконання вимог пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України щодо обов`язкової вказівки у позові місця проживання чи перебування відповідача, зазначила останнє відоме зареєстроване його місце проживання. В даному випадку є помилковими вимоги суду першої інстанції щодо надання адреси місця проживання відповідача у країні, громадянином якої він є (Республіка Колумбія), оскільки із змісту позову та поданої представником позивача заяви про усунення недоліків видно, що така інформація у позивача відсутня.

Щодо необхідності перекладу на мову, якою володіє відповідач

Вимоги суду першої інстанції щодо надання копії позову з додатками, перекладеними на мову, якою володіє відповідач не узгоджуються із змістом статті 177 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом (частина четверта статті 9 ЦПК України).

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду (частина друга статті 75 ЦПК України

Відповідно до статті 496 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі – іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За статтею 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі – іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено – Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином, у разі, якщо після відкриття провадження у справі буде встановлена необхідність вручення документів (зокрема, позовної заяви з додатками) відповідачу за межами України, такі дії можуть бути вчинені судами першої та/або апеляційної інстанцій у визначеному законодавством України порядку.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частиною четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі «Кудла проти Польщі» от 26 октября 2000 року (пункт 122) зазначено, що однієї із гарантій 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх «прав та обов’язків».

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, у даній справі суди проявили надмірний формалізм, переклавши на позивача можливі ризики розгляду справи за участю іноземної особи.

Постанова КЦС ВС від 19.10.2022 у справі №526/442/22, номер у ЄДРСР 107077982: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107077982

Write a comment:

Your email address will not be published.

logo-footer