Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 вересня 2022 року справі № 125/2157/19 зробила висновок щодо ефективного способу захисту прав за позовом про визнання недійсним договору про відчуження спільного майна подружжя.
Обставини справи
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів; стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна в сумі 558 797,50 грн, що еквівалентно 20 750,00 дол. США.
На обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що в період перебування у шлюбі з відповідачем ними було придбано транспортні засоби.
Згоди про добровільний поділ спірного майна між сторонами після припинення шлюбних відносин не досягнуто. Разом з тим, у подальшому позивачці стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано; позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію у сумі 25 500,00 грн за належну їй частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в розмірі 1/2 вартості відчужених транспортних засобів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у справі наявні копії договорів купівлі-продажу, відповідно до умов яких розрахунок та оплата транспортних засобів становить: HONDA CR-V 2015 року випуску в розмірі 30 000,00 грн; RENAULT MASTER 2013 року випуску в розмірі 10 500,00 грн та MERCEDES-BENZS PRINTER 211 2006 року випуску в розмірі 10 500,00 грн. Позивачка належним чином не спростувала вартість відчужених автомобілів за вказаними договорами. Ці договори є єдиним належним та допустимим доказом, який підтверджує вартість транспортних засобів. Позивачка в суді першої інстанції заявляла клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи для визначення вартості автомобілів, однак після збільшення позовних вимог вона не наполягала на проведенні такої експертизи та просила вказане клопотання залишити без розгляду. Тому позивачкою не доведено належними доказами вартість транспортних засобів у розмірі 1 117 595,00 грн, тобто не спростована ціна, за якою автомобілі були відчужені. За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, позивачка має право на отримання компенсації частки від загальної вартості вказаних автомобілів відповідно до договорів у сумі 51 000,00 грн, а саме 25 500,00 грн.
Мотиви касаційної скарги
Касаційна скарга позивачки мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, відповідно до якого у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Правочин щодо відчуження вказаних транспортних засобів виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивачки як другого зі співвласників, а тому відсутність згоди одного зі співвласників – колишнього подружжя – на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним.
Висновки Верховного Суду
Вирішуючи спір Велика Палата зазначила наступне.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна.
Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред’явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред’явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором.
В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна – ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706743.
Ключові слова: способи судового захисту, майнові спори подружжя, захист права власності, правовий режим спільної власності, право на ефективний засіб юридичного захисту
Write a comment: