У своїй постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дослідив питання щодо того чи є правомірним розрахунок заборгованості платника аліментів, зроблений на підставі середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в порядку ч. 2 ст. 195 СК України без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Обставини справи
Платник аліментів звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії виконавця щодо розрахунку його заборгованості зі сплати аліментів без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника та зобов’язати здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів виходячи із середньомісячної заробітної плати штатного працівника з вирахуванням розміру податку на доходи фізичних осіб та розміру військового збору.
Обґрунтовуючи скаргу, посилався на те, що під час розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника облікового складу в чисельнику наводиться сума нарахувань працівникам до утримання податків та внесків працівниками, тоді як аліменти розраховуються із заробітної плати після утримання податків та внесків.
Від наведених середньостатистичних показників належить відняти розмір податку на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %). Отже, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів необхідно здійснювати виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної місцевості з вирахуванням податків та внесків.
Ухвалою суду першої інстанції в задоволенні скарги відмовлено, у зв’язку з тим, що права заявника діями виконавця не порушено.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про задоволення скарги.
Апеляційний суд дійшов висновку, що дії виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості боржника без відрахування вказаних податків є неправомірними, а заборгованість підлягає перерахунку.
Мотиви касаційної скарги
У своїй касаційній скарзі виконавець зазначає, що ні податковим законодавством, ні Законом України «Про виконавче провадження» та СК України не передбачено здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів при застосуванні середньої заробітної плати працівника в даній місцевості з вирахуванням податків та зборів, оскільки це не є фактичним доходом, що підлягає оподаткуванню.
Висновки Верховного Суду
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційних скарг та законності постанови апеляційного суду Верховний Суд виходив з такого.
У цій справі спір виник з приводу розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який у період виникнення заборгованості за період коли він не працював та реальних доходів (реального заробітку) не отримував.
У ч. 2 ст. 195 ЦПК України чітко визначено: заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов’язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень.
При цьому за змістом ПК України, об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Проте середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала, не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника реального податкового обов’язку. Тобто середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об’єктом оподаткування.
З огляду на наведене колегія суддів касаційного суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що розрахунок заборгованості боржника, зроблений на підставі середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в порядку ч. 2 ст. 195 СК України без вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є неправомірним, а заборгованість підлягає перерахунку.
Таким чином, касаційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги з тих підстав, що боржник не працював, тобто не мав реального заробітку, тому виконавець правомірно здійснив розрахунок виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості на час виникнення заборгованості.
У разі, коли платник аліментів не працює, розмір щомісячних платежів встановлюється згідно з нормами ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 2 ст. 195 СК України, згідно з якими не передбачено зменшення суми середньомісячного заробітку у відповідній місцевості на суму видатків, що зазвичай сплачуються з фактично отриманого доходу платника, як це встановлено для платників за приписами ч. 1 ст. 70 цього Закону.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/96406795.
Write a comment: