До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17.
Обставини справи
Позивач звернувся з позовом до відповідачки про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсацію за частку майна.
Позов мотивовано тим, що сторони проживали спільно як родина без реєстрації шлюбу, що підтверджується договором оренди житла.
За час спільного проживання позивачем за особисті кошти отримані по договору позики та розписці від його матері в сумі 8500 дол. США, в інтересах сім’ї було придбано спірний автомобіль, який зареєстровано на відповідача.
У зв’язку з цим позивач, серед іншого, просив встановити факт проживання однією сім’єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу та визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Встановлено факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнано об’єктом права спільної сумісної власності сторін автомобіль, поділено спільне сумісне майно сторін та визнано за сторонами право власності по 1/2 частині автомобіля за кожним.
Мотиви касаційної скарги
Касаційна скарга відповідачки мотивована тим, що суд апеляційної скарги не звернув на докази, які були наданні до матеріалів цивільної справи, безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги.
Висновки Верховного Суду
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги та законності рішень судів попередніх інстанцій Верховний Суд виходив з такого.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов’язків та інших наслідків. За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов’язків та інших наслідків саме для його сторін. Тобто, по-перше, регулююча сила договору стосується його сторін. По-друге, в певних випадках не сторона договору може наділятися правами та обов’язками (наприклад, стаття 636 ЦК України, частина перша статті 816 ЦК України). По-третє, законодавець в окремих випадках, з урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила при «інтервенції» в «чужі» договірні відносини. Наприклад, договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення (частина шоста статті 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 396/269/18 (провадження № 61-15407св21).
Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі);
Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
Як позивач, так і відповідач посилалися на укладення договору позики, в якому зазначено, що позика передається на придбання певного конкретного майна.
Відповідач в касаційній скарзі наполягає на тому, що суди необґрунтовано відмовили в клопотанні відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи договору позики, вчиненого позивачем та його матір`ю, та не дослідження доказів наданих відповідачем щодо своєї позики та не витребування оригіналів доказів.
Касаційний суд зауважив, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).
Касаційний суд акцентував увагу, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим. Тому аргументи відповідача відхиляються.
З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/110807055.
Write a comment: